«Мандрівна академія», «людина-університет» своєї епохи. Це про Григорія Сковороду. За життя він не видав жодної книги. Натомість читачі його шукали самі, масово читали та цитували, переписували рукописи та пропагували їх. Про нього у творах згадував сам Тарас Шевченко: «Кругом листочки обведу та й списую Сковороду».
Видатний український філософ-містик, богослов, поет та педагог був чи не
найцікавішою постаттю історії українського духу. Офіційних даних щодо цієї
постаті, яка стала мегапопулярною вже за життя, збереглося небагато. Натомість
є чимало легенд.
Одна з найвідоміших легенд про Сковороду полягає у тому, що Григорій Савич
умів передбачати долю. Доводять це двома історіями. Перша розповідає про його
гостини у Києві. Мовляв, одного разу він приїздив у гості до друга Іустина.
Пішов прогулятися Подолом – аж раптом відчув трупний запах. Сковорода
зібрав речі і поїхав геть з міста, а за кілька тижнів у Києві розпочалася
епідемія чуми, а місто закрили.
За іншою легендою, Григорій Савич точно знав дату своєї смерті. За
переказами, 9 листопада 1794 року після обіду поет узяв лопату, викопав собі
могилу, потім пішов у кімнату, надів чисту білизну, підклав під голову сумку з
власними пожитками і ліг спати, ніколи більше не прокинувшись.
Афоризми від Сковороди
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити.
Більше думай і тоді вирішуй.
З видимого пізнавай невидиме.
Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче.
Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Хто швидко приліплюється до нової думки, той швидко від неї і відпадає.
Життя наше – це подорож, а дружня бесіда – це візок, що полегшує мандрівникові дорогу.
Чисте небо не боїться блискавки та грому.
Що швидко запалюється, те раптово гасне.
Більше думай і тоді вирішуй.
Немає коментарів:
Дописати коментар